:: wikimiki.org ::

Рожевий пелікан

Рожевий пелікан

Рожевий пелікан (Pelecanus onocrotalus)

Загальні дані

Рожевий пелікан (Pelecanus onocrotalus) – це великий птах, вагою 10-12 кілограм, довжина крила у самців 70-75 см, у самок – 64-69 см, розмах крил 1.7-2 метри. Пір'я дорослого птаха біле з рожевим відтінком. Махові пера крил чорні з білими стрижнями, при цьому другорядні махові світліші за першорядні. Навколо ока є неопірене кільце жовтого або сірого кольору, що змикається з неопіреною вуздечкою. Окрім навколоочного кільця та вуздечки, неопірені також лоб та основа нижньої щелепи, а також, як у всіх пеліканів, горловий міхур. На голові в рожевого пелікана є гребінець з видовжених та загострених пер, але не такий великий, як у кучерявого пелікана. Половий деморфізм в цього виду виражений слабо – самці та самки зовні майже не відрізняються, тільки незначто за розміром (самці трохи крупніші). Молоді птахи (на першому році життя) сірувато-бурі з блакитним відливом на спині, без рожевих тонів в оперенні.

Поширення

кучерявого пелікана] На території України у 1-й половині 20 сторіччя невеликі колонії існували в пониззі річок, що впадають у Чорне та Азовське моря. Після Другої Світової війни гніздування на території України не спостерігалося, але починаючи з 2000 року поодинокі гнізда рожевого пелікану час від часу виявляються співробітниками Дунайського біосферного заповідника в українській частині дельти Дунаю. Дунаю На прольоті та влітку зустрічається в дельті Дунаю та на придунайських водоймах (лиман Сасик, придунайські прісноводні озера, та ін.), на лиманах у межиріччі Дністра і Дніпра, в районі Чорноморського Біосферного заповідника, біля берегів Кримського півострова, подекуди на азовському узберіжжі. Ареал охоплює Європу (головним чином дельти Дунаю і Волги, оз. Манич-Гудило), Південно-Західну та центральну Азію, Екваторіальну Африку. Зимує у Південно-Східній Азії, Африці.

Місця перебування

Гніздиться на великих слабопроточних та стоячих прісних порослих очеретом водоймах, багатих на рибу; зрідка на солоних акваторіях без рослинності, з низькими острівцями. В період сезонних міграцій і літування використовує багаті на рибу відносно невеликі водойми та морські мілководдя.

Чисельність

акваторіях Загальна світова чисельність виду в теперішній час (2004 рік) оцінюється в розмірі 18000-19000 птахів. В Україні звичайний, місцями численний у дельті Дунаю та на придунайських водоймах (у літньо-осінній період буває до 7000 особин, у найбільш придатних місцях спостерігаються скупчення до 1500, іноді до 2000 особин). На схід від дельти Дунаю вздовж узберіжжя Чорного та Азовського морів кількість птахів значно зменшується (але зустрічаються зграї понад 250 особин). Сезонний максимум чисельності в Україні припадає на серпень.

Причини зміни чисельності

Скорочення придатних для гніздування біотопів внаслідок інтенсивного освоєння водойм. Посилення фактора непокоєння. Знищення птахів людиною, а також яєць та пташенят хижими ссавцями (лиса, вовк, здичавілі собаки, єнотовидний собака, дикий кабан).

Особливості біології

дикий кабан Рожевий пелікан на території України - сезонний мігрант. В українській частині дельти Дунаю молоді пелікани з колоній румунської частини дельти (стають на крило в серпні) з'являються в середині вересня. Гніздиться колоніями від кількох десятків до багатьох сотень пар. Іноді утворює мішані поселення з пеліканом кучерявим та бакланом великим. Гнізда зі стебел очерету та інших рослин влаштовує на сплавинах біля відкритої води. Кладка з 2, рідше з 1-3 яєць. Яйця відносно невеликі: вагою 150-200 грам, 80-112 мм завдовжки, 50-75 мм завширшки, з товстою білою шкарлупою без плям. Насиджує переважно самка 30-39 днів, на час годівлі на гнізді її замінює самець. Статевозрілим рожевий пелікан стає у 3-річному віці. Живиться майже виключно рибою. Пташенят віком до трьох тижнів годують обидва батьки, відригуючи напівпереварену рибу в гніздо, більш дорослих – приносячи дрібну рибу в горловому міхурі. Рожевий пелікан нездатний пірнати, тож полює на риб зазвичай вичерпуючи її дзьобом на мілині. Часто рожеві пелікани здійснюють колективне полівання на рибу, шикуючись у напівкільце та заганяючи невеликі косяки риби на мілину. В такому полюванні подекуди можуть брати участь і баклани, пікируючи згори на зграю риби і підраняючи її до пеліканів.

Розмноження у неволі

Є випадки одержання потомства в зоопарках України (Київ, м. Мена Чернігівської обл.). Розмножується в багатьох зоопарках світу.

Заходи охорони

Вид занесено до Червоної книги України. Охороняється в Дунайському біосферному заповіднику (рекомендовано здійснити охоронний режим у повному обсязі, не використовувати акваторії заповідника для рибного господарства).

Інші види пеліканів

Чорне море

Чорне море, море між Європою і Західною Азією; сполучене протоками Босфор та Дарданели із Середземним морем; 422 тис. км² глибина до 2211 м; солоність 1,8%; нижче глибини 150 м органічне життя відсутнє (сірководень); рибальство (ставрида, осетрові, креветки);

впадають ріки

Дунай, Дністер, Дніпро, Південний Буг;

порти

Одеса, Миколаїв, Севастополь (Україна), Новоросійськ (Росія), Батумі (Грузія), Трабзон (Туреччина), Варна (Болгарія), Констанца (Румунія) Румунія

Енциклопедія Українознавства

Чорне море. Положення. Ч. м. — внутр. континентальне м. Атлантійського океану (пов'язане з ним через чорноморські протоки, Егейське та Середземне м.), положене між масивом Сх. Европи на півн., Малою Азією на півд., Кавказом на сх. і Балканським піво. на зах. Береги Ч. м. (і Озівського) є природними межами укр. земель на півд. Тепер Ч. м. омиває береги Укр. ССР, РСФСР, Грузинської ССР, Туреччини, Болгарії і Румунії. Ч. м. є природною границею України з півд., одночасно воно пов'язує її зі світом. Цим шляхом від поч. її історії проходили з півд. екон., політ. і культ. впливи; завдяки рікам, що течуть до Ч. м. (Дунай, Дністер, Бог і насамперед Дніпро, а на сх. межах України Дін), вони могли легко сягати в глибину укр. земель. Дніпро і Варязький шлях були гол. артеріями Київ. держави, що сполучали Ч. і Балтицьке м.; над Дніпром і його притоками лежить більшість стародавніх м. Київ. держави. На півн. побережжі Ч. м. перехрещувалися впродовж віків три напрями експансії. Народи, що жили на Україні (в 9 в. Київ. держава), хотіли дійти до Ч. м.; середземноморські народи (греки, візантійці, італійці) хотіли опанувати найбільше на півн. висунену частину Ч. м. Але на Півн. Причорномор'я (у степ. смугу) споконвіку приходили орди кочовиків з Азії і намагалися відсунути від Ч. м. народи, які жили на Причорномор'ї, і знищили колонії середземноморських народів. Так виникали конфлікти за володіння півн. берегами Ч. (також Озівського) м., які тривали століттями. Це й було причиною, що укр. народ здобув Ч. м. як свою тривалу межу пізно: остаточно тільки в кін. 18 в. Сучасну (етнічну) межу укр. народу над Ч. м. можна поділити на 4 відтинки: від гирла Дунаю до Криму, Крим (аж до Керчинської протоки, що в'яже Ч. з Озівським м.), Кубанський до Джубґи — в межах РСФСР і від Джубґи до Ґаґр, куди доходить мішана рос.-укр. етнічна територія (мабуть, уже зрусифікована). Ч. м. мало в минулому різні назви. Стародавні греки називали його деякий час „Pontos Axeinos" — Негостинне м. (завдяки бурхливости й браку островів), але після успішної колонізації берегів Ч. м. — морем гостинним „Pontos Euxeinos". Араб. подорожники і письм. називали Ч. м. Руським м., Київ. літопис — Понтійським (або Понетським) м. З часом прищепилася у різних народів сучасна назва Чорне море (по турецьки Караденіс), може, через чорний колір води на значній глибині, може, також завдяки його бурхливості). Площа Ч. м. Воно має приблизно овальну форму, рівнобіжникова вісь якої простягається на 1 150 км, полуденникова (північ — південь) 580 км (найкоротша 265 км). Водна поверхня Ч. м. має 420 300 км2, сер. глибина — 1 300 м, найбільша — 2211 м, об'єм — 547000 км3. Геол. історія. Ч. м. вважають за басейн, що залишився по кол. середньоевр. морю Тетіді (Тетіс), яке існувало від кін. палеозойської ери до сер. третинного періоду. У висліді альпійських горотвірних рухів, що відбувалися в треторяді, море Тетіди поділилося на низку басейнів. Одним з них був Понтус, що простягався від Молдавії на зах. до Аральського м. на сх. У кін. третинного періоду він відокремився від Каспійського м. і скоротився до обсягу теперішнього Ч. м. Впродовж льодовикової доби плейстоценської епохи рівень Ч. м. піднявся і мав кілька разів зв'язок з Середземним і Каспійським м. Однак, за польодовикового часу площа Ч. м. скоротилася, воно опріснилося й обнизилося нижче рівня океану. 6 — 8 тис. pp. тому утворилася Боспорська протока. Солоні води Середземного м. влилися до Ч. м. й виповнили його басейн. Вони знищили прісноводну фавну Ч. м., і на її місці виникла солоноводна фавна Середземного м. У висліді підвищення морського рівня вода затопила нижчі частини річкових долин й утворила лимани. Морфологія. Дно Ч. м. складається з трьох неправильних співосередніх смуг: континентальної мілини (шельфу), континентального узбіччя і дна морського басейну. Континентальна мілина — це зовн. прибережна смуга до менше ніж 200 м глибини, лагідно похилена вбік м. і прикрита третинними відкладами. Вона охоплює приблизно одну чверть морського дна, і найширша на півн. зах. і при Керчинській затоці. Континентальне узбіччя — це посередня смуга між континентальною мілиною і дном басейну. Воно прикметне стрімким нахилом, який коливається перев. в межах від 5 до 8°. На глибині приблизно 2000 м нахил континентального узбіччя раптово зменшується і переходить у дно морського басейну. Поверхня узбіччя звич. дуже нерівна; вона вкрита верствою глини, чорною зверху і ясно-сірою всередині. Колір походить від сірчану заліза, відкладеного у формі дуже дрібних зерен або тоненьких шпильок. Дно морського басейну охоплює бл. третини морської площі. Це пласка й одноманітна рівнина, що непомітно обнижується до своєї найнижчої точки 2211 м Іглибини. Дно збудоване з передкембрійських порід, перекладених верствами базальтів і ґранітів, покритих тонкою верствою дуже дрібного мулу. Чорне м. має ледве кілька дрібних островців: Довгий, Березань проти лиману Дніпра і Змієвий (Зміїний) проти дельти Дунаю. Узбережжя Ч. м. вирівняне. Єдиний виняток — це Крим, піво., що висувається далеко на півд., ділячи м. на зах. і сх. частини. Півн.-зах. берег Криму і півд. берег континенту замикають єдину велику Каркинітську затоку. Ін. затоки: Каламітська на півд.-зах. і Теодосійська на півд.-сх. березі Криму. Півн.-зах. узбережжя Ч. м. низьке й перетяте ріками, найбільші з яких Дунай, Дністер, Бог і Дніпро. Дельта Дунаю низька і болотиста. На півн. від неї аж до гирла Дніпра простягається стрімкий кліфовий берег Причорноморської низовини, порізаний балками і лиманами. Більші лимани (Дністра, Бога, Дніпра) сполучені з морем гирлами; менші, що тратять воду в наслідок сильного випарування, кінчаються в замкнених солоних водоймищах. На сх. від лиману Дніпра кліф поступово сплощується у лагідно похилі піскові пляжі; на цьому відтинку узбережжя лежать найбільші коси на Ч. м. (Джарилгач, Тендер й ін.), що замикають більші чи менші затоки. Півн.-зах. узбережжя Криму низьке й багате на озера й лаґуни. Півд.-зах. — пролягає прямовисне до гірських хребтів, воно частково затоплене і творить мальовничий ріясовий берег. Півд.-сх. берег пролягає рівнобіжно з горами, які круто спадають до моря; між горами і морем простягається вузька береговина, дещо розширена при гирлах гірських річок. Сх. узбережжя Ч. м. починається на півн. низьким і пласким берегом Таманського піво.; далі на півд. воно гористе. Клімат Ч. м. у зв'язку з середньоконтинентальним його положенням перев. континентальний. Лише півд. узбережжя Криму і півд.-зах. Кавказу захищені горами від холодних вітрів з півн. і під впливом лагідних вітрів з Ч. м. мають м'який середземноморський клімат. Великий вплив на клімат Ч. м. має Атлантійський океан. Взимку над ним панують перев. півн.-сх. вітри, що знижують температуру і спричиняють часті бурі; на півн.-сх. узбережжі, в околицях Новоросійська, дмуть холодні й бурхливі гірські вітри, т. зв. бора. Півн. частина Ч. м. має пересічну температуру січня бл. — 3°Ц. (вона винятково може обнижуватися і до — 30°). Прибережні води Ч. м. замерзають на місяць і довше, плиткі затоки, гирла рік і лимани — від 2 до 3 місяців. Півд. узбережжя Криму і півд.-зах. Кавказу, закриті горами від півн. вітрів, зберігають свої температури зимою понад 0° Ц. (до 6 — 8°). Пересічна температура липня становить на півн. 22 — 23° Ц., на півдні до 24°. Найменша сума річних опадів припадає на півн.-зах. побережжя — 300 мм, найбільша на узбіччях Кавказу — до 1 500 мм. Морська вода. Пересічний об'єм води Ч. м. становить 547 000 км3. На нього впливають такі складові елементи: опади — 230 000 км3, стік з континентальних вод — 310 000 км3, приплив з Озівського м. — 25 000 км3, витрата через випаровування з поверхні — 357 000 км3, витік через Босфор — 208000 км3. З уваги на відносно молодий геол. вік Ч. м. і завдяки великому допливові прісних вод, що їх приносять ріки, як також опріснених вод з Озівського м., солоність води Ч. м. є майже на 50% нижча від океану. Вона найнижча (13‰) на півн. зах. і збільшується до 17 — 18‰ в ін. частинах моря; солоність змінюється також з глибиною моря; вона найменша у верхній верстві і зростає до приблизно 22‰ на глибині 730 м; глибше залишається майже така сама до дна. Температура ділить води Ч. м. на дві нерівні верстви: верхню — до глибини приблизно 60 — 80 м і нижчу — від 80 м до дна, яка зберігає майже незмінну температуру — бл. 9° Ц. Взимку температура води верхньої верстви зростає від поверхні до глибини 500 м, влітку вона обнижується. Вертикальні зміни температури нерівномірні. На поверхні вона найнижча в лютому: від — 0,5° Ц. на півн. (тут прибережні води покриваються кригою, що сягає 10 — 20 км від берега, а навіть більше), до 5 — 8° Ц. на півдні. Найвищу температуру має вода в серпні: від .20° на півн. до 25° Ц. і вище на півдні. Вода в Озівському м. нагрівається до 26 — 27° Ц., у лиманах навіть до 30° Ц. Густина морської води залежить від її солоности і температури. Вона найменша при гирлах рік і б. Керчинської затоки (пересічно 1 010 — 1 014 гр./л. і зростає в бік відкритого моря і вниз (на глибині бл. 80 м — 1 020 гр./л.), далі залишається майже така сама до дна. З різних газів морської води найважливіший е кисень, який підтримує органічне життя. Його кількість у верхній верстві води сягає 4 — 7 см3/л. води; зі зростанням глибини швидко зменшується до 0,5 см3, на глибині бл. 200 м. Така кількість не вистачає для підтримки органічного життя; воно заникає, за винятком кількох бактерій (мікроспора естуарії). Другу перешкоду для розвитку організмів нижче 200 м глибини становить висока кількість сірководню (H2S), яка зростає до 6 — 7 см3 на літр води на глибині 2 000 м. Прозорість води Ч. м. доходить пересічно 16 — 22 м глибини. Вона є низька в прибережних районах (2 — 3 м) і висока в центр, частинах моря (20 — 27 м). Рухи морської води. Поверхня води Ч. м. перев. спокійна. Хвилі виникають за вітряної погоди, особливо взимку. Під час бур вони можуть зростати до висоти 15 м і більше та загрожувати малим суднам. Припливи і відпливи майже непомітні, бо сягають ледве 10 см висоти. На Ч. м. є два роди морських течій: поверхневі, спричинені циклонним типом вітрів, і подвійні течії в Боспорській та Керчинській протоках, спричинені обміном вод різної густоти між двома суміжними морськими басейнами. Поверхневі течії творять два замкнені кільця. Ширина зах. кільця проти дельти Дунаю сягає бл. 100 км; воно звужується на південь; швидкість бл. 0,5 км на год. Ширина сх. кільця замкнена в межах 50 — 100 км, швидкість течії до 1 км на год. Подвійна течія в Боспорській протоці — це обмін вод між Ч. і Мармуровим м. Менше солона й легша вода Ч. м. пливе як верхня течія до Мармурового м. зі швидкістю 1 — 2 м на секунду. Взамін, солоніша і густіша вода Мармурового мтече нижньою течією на глибині 50 — 120 м до Ч. м. зі швидкістю 4 — 6 м/сек. Друга подвійна течія — це течія між Ч. м. і Озівським: солоніша вода Ч. м. переливається нижньою течією до Озівського м., а опріснена — верхньою течією з Озівського до Ч. м. Крім горизонтальних течій існують вертикальні рухи, але вони обмежені верхньою верствою води — приблизно 80 м. Рослинний і тваринний світ. Найособливішою характеристикою Ч. м. є відсутність органічного життя у водах на глибині нижче 150 — 200 м, за винятком кількох анаеробних бактерій. Життя зосереджене гол. в мілких водах континентального шельфу і в річкових гирлах півн.-зах. частини м. Рослинний світ представлений фітопланктоном, що складається приблизно з 350 видів одноклітинних організмів, 280 видів донних макрофітів, кількох видів трав і морських зел. Пром. значення має морське зело філофора рубенс, що покриває понад 15 000 км- морського дна і нагромаджується до понад 5 млн т. На мулистих і піскових відкладах спокійних заток росте морська трава зостера, багата на рибу. Тваринний світ Ч. м. бідний на види порівняно з середземноморською фавною (2 — 6 тис. видів). Він нараховує бл. 350 видів найпростіших тварин, 650 видів ракових, понад 200 видів м'якунів, бл. 160 видів риб і 4 ссавців: тюлень і три види дельфінів. Ссавці і риби мають пром. значення. Рибальство дає великі улови осетрових, скумбрії, сарделі, оселедців, шпротів, хамси й ін. Історія. Зв'язки Півн. Причорномор'я з Півднем відомі з праіст. часів, ще з доби егейської культури. Вже в 2 тисячолітті тут оперували грецькі пірати й купці, які згодом створили на півн. берегах Ч. м. купецькі факторії, що перетворилися у 6 — 5 вв. до Хр. на містадержави. Важливіші: Тіра, Ольвія, Керкінітіда (Евпаторія), Херсонес, Фанаґорія, Танаїс та ін. Півн. Причорномор'я тоді заселювали скити, що їх згодом замінили сармати. Підставою нар. госп-ва грец. м. на Причорномор'ї була торгівля с.-г. продуктами, гол. пшеницею, яку експортовано до Греції, а імпортовано вино, олію і предмети розкоші для скитської верхівки (вироби мист. промислу, тканини тощо). Впливи високорозвиненої грец. культури сягали за посередництвом грец. м. у- глибину сх.-евр. материка. З грец. м. і міських поселень обабіч Керчинської протоки в 6 — 5 вв. постало Боспорське царство з столицею в Пантікапеї. У 2 — 1 в. до Хр. воно стало частиною Понтійського царства, а з 1 в. Рим. імперії. На той час припадає другий період екон. і культ. розвитку Півн. Причорномор'я. Наскок ґотів у 3 в., які увійшли в Причорномор'я й знищили більшість грец. м., а з 4 в. велике переселення тюрко-монгольських народів з Азії в причорноморські степи і далі на зах. та занепад Рим. Імперії спричинили упадок майже всіх грец. м.; найбільших втрат завдав їм наскок гунів у сер. 4 в.; за ними перейшли Півн. Причорномор'я болгари, авари й угорці. Щойно в 9 в. Візантія (Сх. Рим. Імперія) заволоділа уцілілими в Криму кол. грец. м. (найбільше — Херсонес). За ранньої доби укр. історії зах. Причорномор'я заселювали предки сх. слов'ян — анти, а пізніше літописні племена уличі і тиверці. Перші київ. кн. Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав і Володимир здобули і поширили доступ до Ч. м., навіть виявили морську експансію: морські походи на Царгород (860), а далі походи Олега (911) й Ігоря (945) на Візантію, які закінчилися вигідним для Руси торг, договорами. Для закріплення доступу до м. збудовано на Ч. м. ряд городів: Олешшя над гирлом Дніпра, Пересічень — правдоподібно над нижньою течією рік Дністра і Прута, Руський порт у гирлі Дону; в кін. 9 в. Тмуторокань у гирлі р. Кубань, що стала центром Тмутороканського князівства. Намагання кн. Святослава створити другий руський причілок у гирлі Дунаю в боротьбі з Болгарією і Візантією не мали успіху. Кн. Володимир намагався здобути від Візантії півд. Крим, завоював Херсонес (Корсунь), який однак не залишився в його володінні; та Київ. держава здобула для себе природну морську границю (вперше природний кордон укр. народу), забезпечила русько-візант. торгівлю і відкрила на Русь шлях впливам візант. культури. Зв'язок Київ. держави з Ч. м. послабили орди кочовиків, які напливали зі сходу на причорноморські степи: з поч. 10 в. печеніги, потім на недовгий час торки і з сер. 11 в. половці. Лише з трудом продовжував Київ сполучення Дніпром з Ч. м. Вже з сер. 13 в. була втрачена Тмуторокань, що нею заволоділа Візантія. Краще сполучення з морем мало Гал. князівство, згодом Гал.-Волинська держава, які мали пристані Білгород і Малий Галич (Ґалац). Тат.-монгольська навала 1240 — 41 відірвала Україну від Ч. м., хоч сліди укр. поселення залишилися. Тоді ж на берегах Ч. м. постали італ. (ґенуезькі й венеційські) колонії: Кафа — Теодосія і Судак у Криму, Тана в гирлі Дону, Білгород — Монкастро в гирлі Дністра, через які проникали на укр. землі не тільки зах.-евр. товари, але й культ. впливи. Італ. міста визнавали зверхність нового володаря Криму і Причорномор'я — тат. Золотої Орди. У кін. 14 в., користаючи з ослаблення Золотої Орди, лит. кн. Витовт відібрав у татар частину Півд. України і поширив свої володіння над Ч. м., що й уможливило відновити укр. колонізаційні заходи, зокрема б. новозаснованих укріплень і митних городів над дол. течіями Дніпра (замок св. Івана), Дністра, Бога, порт у Хаджибеї та ін. Ці тимчасові здобутки були втрачені, коли після розпаду Золотої Орди до влади прийшли більше аґресивні орди (сер. 15 в.): Велика Орда і зокрема Крим. ханат; останній опанував Крим та більшість Півн. Причорномор'я і 1478 визнав зверхність нової потуги — Туреччини. 1453 Туреччина захопила Царгород і з кін. 15 в. утвердилася на всьому Ч. м., що стало відтоді майже на 300 pp. внутр. тур. м. Туреччина опанувала й італ. колонії, а Молдавія стала її васалем. Туреччина заснувала над Ч. м. фортеці Аккерман (Білгород) та Очаків; над нижнім Дніпром постали тат. укріплення. Разом з цим Ч. м. перестало бути для України вікном у світ. У висліді тат. наскоків частина лісостеп. України була спустошена, і постійно заселена українцями територія відсунулася так далеко від Ч. (й Озівського) м., як ніколи перед тим. Виявом самооборони укр. населення було козацтво, зокрема Запорізька Січ (з сер. 16 в.), яка не тільки спинила наскоки татар, але й сама перейшла до нападів (зокрема 1589 — 1621) на своїх чайках на прибережні тат. і тур. міста: Евпаторію, Синоп, Трапезунд, на фортеці при гирлі Дунаю (Білгород, Кілію, Ізмаїл), досягаючи навіть передмість Стамбулу. Значні політ, зміни в басейні Ч. м. зайшли в кін. 17 в., коли Москва, користаючи з ослаблення Туреччини, в ряді воєн з нею змогла здійснити свої плани: здобути доступ до теплих (Ч. й Озівського) м. і захопити тур. володіння на півн. Причорномор'ї. Спершу Моск. царство здобуло тур.-тат. фортеці на дол. Дону (1695), потім фортецю Озів. У ряді воєн з Туреччиною (1735 — 39, 1768 — 74, 1787 — 91) Росія витиснула її з півн. Причорномор'я (зокрема на підставі Кучук-Кайнарджійського мирного договору (1774) і 1783 заволоділа всім Крим. ханатом. 1812 до Рос. Імперії приєднано і Причорномор'я між Дністром і Дунаєм (Бесарабія). Ліквідація Крим. ханату дозволила на його швидку колонізацію українцями (почасти росіянами, менше болгарами, німцями, греками). Т. ч. укр. етногр. територія значно збільшилася (нові землі: Півд. Україна, Кубань), і вона по віках перерви вже назавжди здобула природний морський кордон та зв'язок зі світом. У 19 в. важливою подією в історії Ч. м. була Крим. війна (1853 — 56). Відроджена укр. держава 1917 охопила чорноморське узбережжя від гирла Дністра до Криму й Озівського м. по Маріюпіль. Військо УНР зайняло Крим у квітні 1918, але мусіло його покинути на вимогу німців. Це й спричинило втрату Україною Чорноморської фльоти у Севастополі, яка вже там підняла укр. прапори. За гетьмана П. Скоропадського Крим визнав укр. зверхність, закріпленню якої перешкодили дальші події. З кін. 1918 до кін. 1920 півн. побережжя Ч. м. було територією боротьби між Армією УНР (1918 — 19), большевиками, франц. десантом, військом Денікіна, а згодом Вранґеля, а також укр. повстанцями. З кін. 1920 все побережжя опинилося в руках большевиків: воно увійшло до складу УССР, Крим і Кавказький берег до складу РСФСР; побережжя між Дунаєм і Дністром (Бесарабія) окупувала Румунія до літа 1940, коли воно було приєднане до УССР. За нім.-сов. війни 1941 — 45, нім. військо окупувало Крим від 1941 — 42 до другої пол. 1943 — поч. 1944. 1954 Крим приєднано до УССР. Довгий час не був вирішений м і ж народно-правний статус чорноморських проток Босфору і Дарданеллів та розташованого~між ними Мармурового м., які були у володінні Туреччини. На підставі Кучук-Кайнарджійського мирного договору (1774) Рос. Імперія дістала від Туреччини право вільного проходу через протоки для торг. фльоти. Від 1821 це право одержали й ін. держави. Право плавби військ. кораблів мали тільки Туреччина і Росія. Після Крим. війни, на підставі Паризького мирного договору, Росія не мала права тримати свою військ. фльоту на Ч. м., яке було проголошене невтральним. Згодом по Ч. м. почали плавати воєнні кораблі причорноморських держав, а з деякими обмеженнями й ін. Сучасний статус проток з невеликими пізнішими змінами регулюють постанови конференції в Монтре 1936; вони передбачають свободу судноплавства по Ч. м. з деякими обмеженнями і для військ. фльоти. Транспорт на півн. Ч. м. розвинувся в кін. 18 в. по захопленні Причорномор'я Рос. Імперією, одночасно з колонізацією краю та спорудженням портів у Херсоні (1778), Севастополі (1784), Миколаєві (1788), Ізмаїлі (1790) й Одесі (1794). 1828 почалося на Ч. м. судноплавство (Одеса — Евпаторія), 1838 було засноване Чорноморське пароплавне т-во, а 1856 — Рос. т-во мореплавства. На розвиток морського транспорту мала вплив у 1860-их pp. будова залізниць, які пов'язували чорноморські порти зі Сх. Езропою і Суезьким каналом (1867), що уможливило плавбу по Індійському океані. Чорноморська (й Озівська) фльота під рос. прапором 1913 складалася з 416 кораблів, 807 вітрильників і 82 моторових суден, разом 473 000 брутто т (42% тоннажу Рос. Імперії). Укр. порти були обслуговувані перев. закордонними кораблями, зокрема грец.; 87% вантажообігу припадало на експорт і ледве 13% на імпорт, гол. до Одеси. В експорті чорноморського басейну на першому місці стояло зерно (45% тоннажу), далі вугілля (20%), руди (8%), метали (2,6%), цукор (2%), будів. матеріали тощо. Воєнні події 1917 — 21 спричинили майже повний занепад чорноморської фльоти (1922 ледве 5% довоєнного стану — всього 66 кораблів). 1925 вантажообіг становив 2,1 млн т (19% довоєнного). Керівництво чорноморсько-озівського пароплавства у 1922 було підпорядковане Центр. управлінню морської фльоти в Москві; пізніше перейменоване на Радянську торг. фльоту, в 1930 — на Укр. чорноморське пароплавство, а по війні цілковито реорганізоване й підпорядковане Мін-ву морської фльоти СССР (1954). За п'ятирічок чорноморську фльоту частково відбудовано й модернізовано; 1938 вона нараховувала 167 суден заг. тоннажем 469 000 т і 200 суден місц. значення. Обіг зріс з 5,8 млн т 1938 до 10,3 млн т 1940; пасажирський рух до 2 млн осіб. Ще більше, ніж до революції, експорт переважав над імпортом; обіг із закордоном сягав 1/3 усіх обігів (1914 — половина). Змінилися роди вантажів; на перше місце висунулося кам'яніє вугілля, далі — нафта, збіжжя, руди, метали, дерево, сіль, будів. матеріали та ін. За другої світової війни загинула половина чорноморської фльоти, зазнали знищення порти (особливо в Одесі й Севастополі). Довоєнного стану досягнуто бл. 1950, і відтоді потужність фльоти і пасажирський рух постійно, зростають: 1960 — 19 млн т, 1965 — 29, 1970, — 38,2, 1978 — 50,3 млн т (1/3 СССР, 2% світової). Фльота повністю модернізована; судна модерних типів збудовано на укр. корабельнях (Миколаїв, Одеса, Херсон, Керч; див. Суднобудівництво), а також за кордоном. Модернізовано порти, побудовано великий порт Іллічевське б. Одеси, розбудовано транспортний зв'язок із закордоном. Довіз вантажів і пасажирів здійснює Чорноморське пароплавство з осідком в Одесі. Про розвиток транспорту свідчать такі дані: 1960 — 16,6 млрд тонно-миль, 1972 — 95,0 і 1978 — 100,5. Як і до війни, в транспорті Ч. м. беруть жваву участь грец., англ., франц., італ. та ін. кораблі. Важливе значення має водне сполучення Дніпро — Ч. м. — Дунай. У малому каботажі спеціяльне значення має привіз до Одеси вугілля із Жданова і нафти та манґану з портів Кавказу (Поті, Туапсе, Батум). У пасажирському русі найбільше значення має Одеса, сполучена пароплавством з усіма важливішими портами Середземного м.: Марселем, Венецією, Бейрутом та ін., а Дунаєм — з Будапештом, Беоґрадом і Віднем. Найбільшим портом (з поч. 19 в.) є Одеса; у 1973 її вантажообіг становив бл. 20 млн т, у тому ч. пол. припадала на імпорт і експорт; з різних вантажів — найбільше на нафту і нафтопродукти, далі на руди, вугілля, метали, хім. речовини. За 25 км від Одеси лежить другий по Одесі порт Іллічевське, заснований 1950 як ффіліал одеського, від 1963 — самостійний. Через ці два порти йде різнорідна сировина і пром. продукція (на них припадає 1/6 перевозу вантажів всього Ч. м. — лише до сов. портів). Третім портом є Херсон при гирлі Дніпра, розподільний центр дніпровських, морських і зал. вантажів; він є також важливим пасажирським портом. З порту в Миколаєві вивозять манґанові й залізні руди, вугілля; тут і в Севастополі розташовані бази воєнної фльоти (ін. більші порти в Криму: Керч, Теодосія та Евпаторія). При гирлі Дунаю положені порти Ізмаїл і Рені. На півн. Прикавказзі, за межами УССР, найважливішим портом є Новоросійськ (перев. перевантаження нафти і цементу). Будівництво на Дністрі (б. Сокирян) довгого водоймища і потужної гідроелектростанції уможливить судноплавне сполучення Ч. м. з Передкарпаттям. Транспорт нафти та її продуктів, злив у. море брудних пром. і побутових стоків є причиною занечищення Ч. м., на що тепер звернено увагу. У зв'язку з цим і для відтяження праці портів будуються два нові: в Григор'ївському лимані (30 км на зах. від Одеси) для переробки хім. речовин і газів та в Лазурному (кол. Новоолексіївка) Скадовського р-ну. Природні ресурси Ч. м. і Причорномор'я. Чорноморський басейн багатий на біологічні ресурси; найбільше значення має вилов риби (бл. 1 млн т щороку), гол. хамса, білуга, шпроти, осетер, севрюга, тюлька, скумбрія, кефаля, лосось, бички, оселедці, сардинки та ін. (див. Рибне господарство). Пром. значення мають деякі водорості, з яких одержують агар-агар, йод тощо, і молюски мідії (корм для хатніх тварин). На базі цих ресурсів розвинулася харч. і легка промисловість, особливо рибоконсервна (Одеса, Миколаїв, Херсон, Ізмаїл, Керч та ін.). Вода лиманів та мілководних заток мас значну кількість солей натрію, калію, магнію; на їх базі працює Сакський хім. зав. у Криму. В соляних лиманах (напр., Куяльницький, Хаджибейський) є поклади лікувальних грязей. Корисні кліматичні умови, наявність піщаних пляжів, краєвид крим. півд. берега, а також згадані лікувальні грязі є причиною, що чорноморське узбережжя є найважливішим курортним, відпочинковим і туристичним р-ном України і всього СССР. На побережжі Ч. м. відпочивають щороку 10 — 12 млн осіб. Особливо важливі смуги для курортного госп-ва: берег Півд. Криму з центром у Ялті, Одеський курортний р-н, р-н Евпаторії в Криму і Кавказьке побережжя (докладніше див. Курорти). Вигідне положення, недалека відстань від джерел вугілля (Донбас), залізної (Кривий Ріг, Керч) і манґанової (Никопіль) руд, зручна достава ін. сировини стали причиною буйного розвитку промети і значного скупчення населення на чорноморському побережжі. Найбільшими (у дужках число меш. у тис. на 1986) осередками є Одеса (1 132), Миколаїв (493), Херсон (352), Севастопіль (345), Керч (163), а поза межами УССР — Новоросійськ (175) (1985). Ч. м. в публіцистиці, науці, і культурі. Зацікавлення чорноморською проблематикою пожвавлюється на Україні в 19 — 20 вв. За рос. революції 1905 у колах півд.-укр. дворянства була популярна думка про утворення автономної Чорноморської респ. з центром в Одесі. За першої світової війни серед українців зростає зацікавлення проблемою проток, що сполучають Ч. і Середземне м. Тоді ж у провідних укр. політ. колах обговорювано плани утворення т. зв. Чорноморської федерації країн, що перебувають «у сфері нашої чорноморської орієнтації, об'єднані Чорним м., як центром комунікації, в різнорідних культ. і політ. взаєминах» (М. Грушевський у кн. «На порозі Нової України», К. 1918). На геополіт. значення Ч. м. для України звернув увагу С. Рудницький («Укр. справа зі становища політ. географії», 1923). Юрій Липа розвинув «чорноморську доктрину» (1940) і створив з Л. Биковським та ін. Укр. Чорногорський Інститут, який виявив у 1940-их pp. досить жваву видавничу діяльність («Чорноморський Збірник» та ін. вид.). Іст. проблемам Ч. м. присвячували велику увагу укр. вчені, зокрема історики, археологи й економісти (А. Скальковський, М. Слабченко, О. Дложевський, М. Міллер, А. Коцевалов, М. Тищенко й ін.). Для дослідження цих питань багато зробили також Одеське Т-во Історії і Старожитностей і Таврійська Архівна Комісія, а в 1920-их pp. Одеське Т-во Краєзнавства й Одеське Наукове Т-во при ВУАН. Над вивченням Ч. м. та його ресурсів працюють тепер різні н.-д. установи: Ін-т біології півд. морів АН УРСР, Морський Гідрофіз. Ін-т АН УРСР (обидва в Севастополі); Азово-Чорноморський Н.-Д. Ін-т морського і рибного госп-ва та океанографії (Керч), Севастопільський відділ Держ. Океанографічного Ін-ту, Чорноморський ффіліал Всесоюзного Н.-Д. Проектного Ін-ту морської фльоти та ін. Ч. м. присвячено увагу в укр письменстві (Т. Шевченко, О. Олесь, М. Коцюбинський, Ю. Яновський, 3. Тулуб та ін.) і в мистецтві (І. Айвазовськйй, А. Куїнджі, С. Васильківський, О. Грищенко й ін.). Див також Південна Україна, Крим, Туреччина й Україна. Література: Липа Ю. Чорноморська доктрина. І, II. В. 1940, 1942, III. Майнц — Кастель 1947; Кротов А. Жизнь Черного моря. О. 1949; Водяницкий В. Черное море в свете новейших исследований. Симферопіль 1951; Белинский Н., Истошин Ю. Моря, омывающие берега Сов. Союза. М. 1956; Зенкович В. Берега Черного и Азовского морей. М. 1958; Волобой П. Розвиток транспорту Укр. РСР. К. 1958; Зенкевич А. Биология морей СССР. М. 1963; добровольский А., Залегин В. Моря СССР. М. 1965; Альтман Л. Черное море. Симферопіль 1965; Еремеева Е. Черное море. Симферопіль 1965; Ганусенко І. Боротьба сх. слов'ян за вихід до Чорного моря. К. 1966; Воронков А., Клементьев Ю. Морской торговый флот СССР. М. 1969; Греве В. Ресурси Чорного моря і їх охорона. Вісник AH УРСР. ч. 11. К. 1971; Кузминская Г. Черное море. Краснодар 1977; Степанов В., Андреев В. Черное море. П. 1981. В. Кубійович, І. Тесля

Література

- Енциклопедія українознавства Категорія:Статті які слід доробити Категорія:Stub Категорія:Моря Категорія:Географія України ja:黒海 ko:흑해 th:ทะเลดำ

Азовське море

Азовське море — внутрішнє море басейну Атлантичного океану сполучене з Чорним морем Керченською протокою, між Україною та Росією; площа водного дзеркала 39 тис. км², об'єм 290 м³, середня глибина 7,4 м, максимальна 15 м, середня солоність 13,8‰, найбільша у затоці Сиваш — до 250‰, середня температура води +11°C; рибальство: хамса, лящ, оселедець, осетрові. У море впадають річки Кальміус, Міус, Дон, Кубань та ін. Деякі з річок утворюють при цьому широкі лимани.

Порти

Бердянськ, Маріуполь, Таганрог, Ростов-на-Дону

Посилання

[http://azovsea.berdyansk.net/ecology/4.html Азовське море] Категорія:Моря Категорія:Географія України ja:アゾフ海

Друга Світова війна

Друга Світова війна — глобальний конфлікт, що почався 7 липня 1937 в Азії, 1 вересня 1939 в Європі і тривав до 2 вересня 1945, коли на борту лінкора "Місурі" було підписано капітуляцію Японії перед союзними державами. Друга світова війна мала величезний вплив на долю людства. В ній брали участь 61 країна (80% населення Землі), серед них і Українська республіка, що входила до складу Радянського Союзу.Воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн. 40 місяців - з 22 червня 1941 по жовтень 1944 р. - воєнні дії проходили по Україні. У збройні сили було мобілізовано 110 млн. чоловік. Загальні людські втрати досягли 50-55 млн. чол., з них загинуло на фронтах 27 млн. чоловік.

Роль Уряду СРСР у розв'язуванні війни

Чи не найкраще роль радянського уряду та комуністичної партії СРСР у розв'язанні Другої світової війни може бути проілюстровано словами промови самого Йосифа Сталіна до членів Політбюро та представників вищого командного складу РККА на серпневому засіданні 1939 року.

Промова Сталіна до Політбюро 19 серпня 1939 року

Неофіційний переклад з англійської. Дивись оригінал у Albert Weeks: "Stalin's Other War: Soviet Grand Strategy 1939-1941" Rowman & Littlefield, 2003, p. 171-173 Питання війни і миру дісталося критичної фази для нас. Якщо ми укладемо угоду про взаємну допомогу з Францією та Великою Британією, Німеччина залишить Польщу у спокої і шукатиме порозуміння з державами Заходу. Війна була б відвернута, але подальші події могли б призвести до серйозних наслідків для СРСР. Якщо ми приймаємо від Німеччини пропозицію укласти пакт про ненапад з нею, вона безперечно атакуватиме Польщу, і втручання Франції та Англії стає невідворотнім. Європу буде кинуто у хаос. У такому випадку ми отримаємо прекрасну можливість залишатися поза межами конфлікту, у той же час сподіваючись увійти в війну за доброї нагоди. Досвід останніх 20 років показав, що у мирні часи неможливо підтримувати комуністичний рух у Європі у силі достатній, щоби партія більшовиків змогла захопити владу. Диктатура партії стане можливою тільки за умов великої війни. Наш вибір ясний. Ми мусимо прийняти німецьку пропозицію і ввічливо відіслати англо-французькі делегації додому. Нашою безпосередньою перевагою буде повалення Польщі аж до самої Варшави, включно з українською Галичиною. Німеччина надала нам вільний прохід до держав Балтії і не має заперечень щодо нашої заявки на Бессарабію. Німеччина також готова прийняти наші інтереси в Румунії, Болгарії та Угорщині. Питання Югославії залишається відкритим… У той же час ми повинні передбачати наслідки програшу Німеччини у війні, як і її перемоги. Якщо вона переможена, совєтизація Німеччини випливає невідворотно і комуністичний уряд буде встановлено. Ми не можемо забувати, що зрадянщена Німеччина постане перед величезною загрозою, якщо совєтизація пройде після короткої війни. Англія та Франція матимуть достатньо сил задля захоплення Берліну і повалення радянської влади. Ми не зможемо допомогти нашим більшовицьким товаришам у Німеччині. Таким чином наше завдання полягає у допомозі Німеччині вести війну як можна довше, з метою не дати Англії та Франції перемогти зрадянщену Німеччину. Підтримуючи нейтралітет та чекаючи на підходящій час, СРСР буде надавати допомогу Німеччині і постачати їй необхідні матеріали та продукти харчування. Безумовно ми не дозволимо цим постачанням загрожувати нашій економіці та послабляти нашу військову міць. У той же час ми повинні проводити активну комуністичну пропаганду в англо-французькому блоці, і особливо у Франції. Ми повинні готуватися до того, що у воєнний час французька комуністична партія залишить легальні дії та піде у підпілля. Ми розуміємо, що така робота потребує великих людських жертв. Одначе ми довіряємо нашим французьким товаришам. Головним завданням буде зламати і деморалізувати армію та поліцію. Якщо цю підготовчу працю буде виконано вправно, безпеку радянської Німеччини буде забезпечено. Це також забезпечить совєтизацію Франції. Задля виконання цих планів є суттєвим продовження війни якомога довше, і будь-які зусилля мають бути прикладені як у Західній Європі так і на Балканах, для досягнення цієї мети. Наразі звернемо увагу до другої можливості, а саме, що Німеччина вийде переможцем. Дехто каже, що це поставить нас перед серйозною загрозою. Деяка правда в цьому є, але буде помилковим вірити, що така загроза настільки близька чи сильна, як вони гадають. Якщо Німеччина досягає перемоги у війні, вона вийде з неї у настільки виснаженому стані, що почати війну проти СРСР зможе щонайменш через десять років. Головним завданням Німеччини тоді буде сторожувати над переможеними Францією та Англією з метою запобігти їхньому відновленню. З іншого боку переможна Німеччина матиме собі велику територію. Впродовж багатьох десятиліть Німеччина буде зайнята наведенням німецького порядку на них. Очевидно Німеччина буде надто зайнята для того, щоб рушити проти нас. Є ще один фактор, котрий сприяє нашій безпеці. У переможеній Франції французька комуністична партія буде дуже сильною. Комуністична революція відбудеться невідворотно. Ми розхитаємо слабкий порядок і прийдемо на допомогу Франції, зробивши її нашим союзником. Пізніше нації, які підпали під протекцію переможної Німеччини, теж стануть нашими союзниками. У нас буде велика арена для розвитку світової революції. Товариши! Це є в інтересах СРСР, землі працівників, щоби війна полихнула поміж Райхом та капіталістичним англо-французьким блоком. Усе повинно бути зроблено, щоб ця війна продовжувалася якомога довше задля того, щоб обидва боки виснажилися. З цієї причини ми зобов’язані погодитися на пакт запропонований Німеччиною і скористатися ним так, що як тільки цю війну буде оголошено, вона триватиме максимальний час. Ми повинні підсилити нашу пропаганду у середині воюючих країн з метою бути напоготові, коли війна скінчиться.

Основні етапи Другої світової війни

Вересень 1939р.

- Німеччина вчинила напад на Польщу (1 вересня) – почалася Друга Світова війна.
- Великобританія та Франція оголосили війну Німеччині 3 вересня, але на протязі семи місяців бойові дії на Західному фронті не велись, а саме війна набула назву «сидячої», «дивної». Активні бойові дії точились лише на морських комунікаціях.
- СРСР виголосив свій нейтралітет.
- США виголосили свій нейтралітет.
- 17 вересня за наказом радянського уряду Червону Армію було введено на землі Західної України та Західної Білорусії. Пізніше Західна Україні (1 листопада 1939р.) і Західна Білорусія (2 листопада 1939р.) увійшли до складу СРСР.

Жовтень 1939р.

- Зламавши опір польської армії, німецькі війська окупували Польщу.

Листопад 1939р.

- Розпочалась радянсько-фінська війна. Великобританія і Франція сподівались, що вона призведе до війни СРСР з Німеччиною; ці розрахунки не виправдались.

Березень 1940р.

- СРСР і Фінляндія підписали мирну угоду, згідно з якою кордон СРСР на Карельському перешийку, в районі Ленінграда і Мурманської залізниці було пересунуто в бік Фінляндії. За рахунок цього утворилась ділянка кордону СРСР з Норвегією в районі м. Петсамо (Печенга). Формально більшість історіографічних праць радянсько=фінську війну не включають до складу Другої Світової, а розглядають окремо.

Квітень-Червень 1940р.

- Німеччина окупувала Норвегію, Данію, Бельгію, Люксембург, Нідерланди, північні та центральні райони Франції.
- Англійські і французькі війська у травні, в районі Дюнкерка, були притиснуті до моря німецькими військами і пізніше евакуйовані у Великобританію.
- Румунія погодилась на пропозицію СРСР щодо повернення захопленої у 1918р. Бессарабії і передачі СРСР Північної Буковини.
- У війну проти Великобританії вступила Італія.

Серпень 1940р.

- Італія розпочала наступальні операції у Північно-Східній Африці та Європі – з Албанії у Грецію.
- Німеччина розпочала масоване бомбардування Великобританії («битва за Англію» – серпень 1940 – травень 1941р.), але примусити Великобританію капітулювати не змогла.
- СРСР ввів війська в країни Прибалтики; Литва, Латвія, Естонія увійшли до складу СРСР.

Вересень 1940р.

- Німеччина, Японія, Італія уклали Берлінський пакт – союзний договір.
- США скасували закон про нейтралітет, почали надавати матеріальну допомогу Великобританії.

Жовтень1940 – Квітень 1941р.

- Німеччина підготувала плацдарм для нападу на СРСР згідно з планом "Барбароса". З цією метою було окуповано Югославію, частину Греції; німецькі війська вступили до Румунії, Угорщини, Болгарії – країн, де затвердились фашистські диктатури.

Червень 1941р.

- 22 червня 1941р. Німеччина вчинила напад на СРСР. Почалась Велика Вітчизняна Війна радянського народу проти фашистських загарбників.
- На боці Німеччини у війну проти СРСР вступили Італія, Угорщина, Румунія, Фінляндія та Іспанія.
- Німецькі війська, що отримали перемогу в прикордонних боях, розпочали швидке просування в глиб території СРСР, оточуючи і знищуючи чисельні з’єднання радянських військ.

Липень – Серпень 1941р.

- Німецькі війська окупували західну частину території СРСР – Латвію, Литву, Білорусію, частину України і Молдавію.
- Розпочалась героїчна оборона великих міст СРСР: Ленінграда, Смоленська, Києва, Харкова, Одеси, Севастополя.
- СРСР і Великобританія уклали договір про спільні дії у війні проти Німеччини. Аналогічні договори були підписані з урядами Чехословаччини та польським емігрантським урядом. Ці договори започаткували утворення антифашистської коаліції.

Серпень – Вересень 1941р.

- Продовжують точитися запеклі оборонні бої на території СРСР.
- У ході Смоленської битви (липень – вересень 1941р.) Червона Армія зупинила німецьку групу армії «Центр», що вела наступ на Москву. Було зупинено групу «Північ» – під Ленінградом, групу «Південь» під Києвом. За наказом Гітлера 21 серпня 2-а танкова група Гейнца Гудеріана була повернута з західного напрямку на Київ і замкнула оточення міста під Лохвицею.
- 19 вересня радянські війська залишили Київ, а у листопаді практично вся Україна була окупована німецькими військами.
- США та Великобританія підписали Атлантичну хартію (серпень), у вересні до неї приєднався СРСР. В Атлантичній хартії було визначені цілі війни та принципи повоєнного влаштування світу.

Грудень 1941р.

- Радянські війська перейшли у контрнаступ під Москвою, що завершився перемогою.
- 7 грудня Японія раптовим нападом на американську військову базу Перл-Харбор (Гавайські острови) розв’язала війну проти США та Великобританії на Тихому океані і в Азії. Війну США навздогін за Японією оголосили Німеччина та Італія.

Січень 1942р.

- 1 січня у Вашингтоні підписано Декларацію Об’єднаних Націй (Декларація 26 країн, в тому числі СРСР, США, Великобританія) про спільну боротьбу з Німеччиною до повної перемоги.

Травень 1942р.

- Підписано договір СРСР та Великобританії про союз у війні з Німеччиною. Аналогічний договір СРСР та США підписали у червні.
- Радянська армія здійснила військовий наступ на Харків та спробу звільнення Криму. Обидві операції завершились провалом з великими втратами оточених радянських військ.

Липень – Жовтень 1942р.

- Розпочалась Сталінградська битва – найбільша битва Другої світової війни.
- Германські війська під керівництвом генерала Паулюса прорвалися до Волги в місті Сталінград.
- Американський флот наніс поразку великим силам японського флоту. Японія перейшла до оборони (до цього часу Японія захопила величезні території у Тихому океані та в Азії – 3,8 млн. кв. км.).
- Англійські війська зупинили просування італійсько-німецьких з’єднань Африканського корпуса Ервіна Ромеля до Суецького каналу; це трапилось в битві на оборонному рубежі біля Ель-Аламейну.

Жовтень – Листопад 1942р.

- Англійські війська вигнали італійсько-німецькі з’єднання з Єгипту.
- США та Великобританія здійснили висадку значних сил у Марокко та Алжирі (тоді - колонія Франції). У відповідь Німеччина та Італія зайняли не окуповану частину Франції.

Листопад 1942р.

- 19 листопада розпочався контрнаступ радянських військ під Сталінградом, що завершився 2 лютого 1943р. повною перемогою Червоної Армії. Було знищено 32 дивізії, 3 бригади гітлерівської армії та сателітів Німеччини. Ця перемога створила умови для корінного перелому у ході всієї війни.
- В Югославії розпочалось звільнення від німецької окупації силами Національно-визвольної армії.
- Посилився рух опору у всіх країнах. Відновилися наступальні операції союзників у Північній Африці.

Травень 1943р.

- Вся територія Північної Африки перейшла до рук союзників. Німецькі та італійські війська евакуйовано з Тунісу на Сицилію.

Липень – Жовтень 1943р.

- 5 липня розпочалась Курська битва, що завершилась 23 серпня. Було знищено 30 німецько-фашистських дивізій, у тому числі 7 танкових.
- Продовжуючи наступ, Червона Армія визволила Донбас, Лівобережну Україну, форсувала Дніпро, розпочала визволення Білорусії та Правобережної України.
- 10 липня було завершено Сицилійську операцію "Ескімос", союзники захопили Сицилію і переправились на Апеннінський півострів. Режим Мусоліні було скинуто, новий уряд підписав акт капітуляції Італії (жовтень), але Німеччина окупувала північні, центральні і південні райони країни.

Листопад – грудень 1943р.

- Продовжуваються воєнні дії на Атлантичному і Тихому океанах, союзники отримали стратегічну ініціативу. Німеччина та Японія поступово втрачають свої позиції.
- 28 листопада – 1 грудня 1943р. В столиці Ірану Тегерані відбулась конференція глав урядів трьох держав – СРСР, США і Великобританії. Було прийняте рішення про відкриття другого фронту у Західній Європі (травень 1944р.), про спільні дії у війні і про повоєнну співпрацю.

Січень – Лютий 1944р.

- Внаслідок наступу Червоної Армії була знята 900-денна облога Ленінграду.
- Союзні збройні сили провели наступальні операції на Тихому океані, вторглися на Маршаллові острови, створили бази для подальших бойових дій проти Японії.

Березень – Травень 1944р.

- Червона Армія визволила від німецьких окупантів землі Правобережної України, Крим, вийшла до Карпат, вступила на територію Румунії.
- Червона Армія здійснила грандіозний наступ у Білорусії (Білоруська операція 1944р.) і в Західній Україні. Радянські війська вийшли до кордонів Східної Прусії, вступили на землі Польщі, разом з польськими військами продовжили наступ.
- 6 червня розпочалась Нормандська десантна операція – в Європі було відкрито другий фронт. Союзники захопили плацдарм, взяли Бретань, розгромили 6 німецьких дивізій під Фалєзом.
- Японія провела наступ у Китаї, захопила комунікації, що зв’язували північну частину країни з південною.
- Червона Армія нанесла удар фінській армії на Карельському перешийку, практично вивевши Фінляндію з війни.
- Почалося визволення Прибалтики військами Червоної Армії.
- У ході Ясcько-Кишинівської операції Червоною Армією була знищена група німецьких армій «Південна Україна» і визволена Румунія.

Серпень – вересень 1944р.

- В Румунії в наслідок збройного повстання було ліквідовано фашистський режим, Румунія оголосила війну Німеччині.
- У Болгарії після вступу військ Червоної Армії відбулося повстання, монархічний режим ліквідовано, Болгарія оголосила війну Німеччині.
- Розпочалось визволення Чехословаччини і Югославії.
- Союзники за підтримки французького Руху Опору зайняли усю північно-західну Францію. Переслідуючи німців союзники дійшли до лінії оборони гітлерівців – так званої «Лінії Зігфрида».
- Фінляндія підписала перемир’я з СРСР.

Жовтень – Грудень 1944р.

- Розпочалось звільнення Угорщини.
- Німецькі війська здійснили контрнаступ у Арденах.
- Союзники зайняли Францію, Бельгію, частину Нідерландів, середню Італію, деякі райони західної Німеччини.

Січень – Квітень 1945р.

- Зупинено наступ німецьких військ у Арденах.
- Червона Армія розпочала наступ на фронті від Балтики до Карпат.
- Проведено Східно-Прусську операцію, радянські війська визволили частину території Польщі, знищила угруповання німецьких військ між Віслою та Одером.
- Проведено Східно-Прусську операцію, радянські війська завдали поразки німецько-фашистським, зайняли Східну Пруссію і Північної Польщу та Балтійське узбережжя.
- Червона Армія вигнала німців з Угорщини, розпочала звільнення Австрії.
- Вдало проведена Східно-Померанська операція, радянським військам вдалося створити плацдарм для подальшого наступу на берлінському напрямку.
- У лютому 1945р. в Криму, поблизу Ялти, відбулась Ялтинська конференція, на якій було вирішено ряд важливих питань про участь СРСР у війні з Японією, про принципи політики щодо Німеччини і визволених європейських країн, про заснування Організації Об’єднаних Націй(ООН).
- 16 квітня розпочалась Берлінська операція.
- Союзники, що розвивали наступ на заході, досягли Ельби, вступили в Чехословаччину і Австрію; війська США та СРСР зустрілись біля Торгау (25 квітня).
- 30 квітня в ході боїв у Берліні було взято Рейхстаг. Гітлер покінчив з собою.

Травень 1945р.

- 1 травня розпочалась масова капітуляція гарнізону Берліна, а потім частин Західного фронту. На Східному фронті німецькі війська за наказом голови уряду Німеччини адмірала Деніца продовжували бойові дії в Чехословаччині.
- Червона Армія завершила визволення Румунії, Польщі, Болгарії, Угорщини, східних районів Чехословаччини, Югославії.
- Союзники розгорнули наступ у північній Італії, німецькі війська змушені були капітулювати.
- 7 травня генерал Йодль від імені німецького командування підписав у ставці Дуайта Ейзенхауера в Реймсі умови беззастережної капітуляції. Радянський уряд висловив категоричний протест і висунув вимогу підписати акт беззастережної капітуляції Німеччини у Берліні при участі СРСР.
- 8 травня (опівночі) у передмісті Берліна Карлхорсті, зайнятому радянськими військами, представники німецького головнокомандування на чолі з генералом Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил Німеччини; цей договір за дорученням радянського уряду підписав маршал Радянського Союзу Г. Жуков, а також представники США, Великобританії, Франції.

9 травня – 2 вересня 1945р

- Завершилось антифашистське повстання на чеських землях, допомогу повсталим надали частини Російської Визвольної Армії (РВА), а потім радянські танкові частини.
- День 9 травня став днем перемоги у Великій Вітчизняній війні.
- В липні розпочала роботу Потсдамська конференція глав урядів СРСР, США, Великобританії. На ній прийняте рішення про демілітаризацію, денацифікацію, демократичне перевлаштування Німеччини, вступ СРСР у війну проти Японії та інші питання.
- Від імені глав урядів Великобританії, США, Китаю була виголошена Потсдамська декларація 1945р., яка вимагала капітуляції Японії. Японський уряд відхилив цю вимогу.
- 2 серпня Потсдамська конференція завершила свою роботу.
- 6 і 9 серпня США скинули атомні бомби на японські міста Хіросіму та Нагасакі (загинуло та скалічено 250 тис. чоловік).
- 9 серпня у війну проти Японії вступив СРСР.
- Японська армія (Квантунська) була зосереджена у Маньчжурії, Кореї, на Сахаліні, Курильських островах.
- Радянські війська (Забайкальський, 1-й, 2-й Далекосхідні фронти) та монгольські з’єднання розгромили Квантунську армію протягом двох тижнів.
- 2 вересня японський уряд підписав акт про беззастережну капітуляцію. Друга світова війна скінчилась. Категорія:Історія Категорія:Війни Категорія:Друга світова війна ja:第二次世界大戦 ko:제2차 세계 대전 ms:Perang Dunia II simple:World War II th:สงครามโลกครั้งที่สอง